Освіта Київщини в період України-Русі (кінець ІХ- середина ХІІІ століть)

У цьому розділі музею вміщено матеріали, які характеризують процес розвитку освіти на Київщині з часу прийняття християнства (988 рік) до початку ХIV століття.

Аналіз архівних матеріалів, літописів, історичних і літературних джерел свідчать, що писемність в Україні існувала задовго до прийняття християнства. До наших днів зберігся переказ Кирила про його зустріч у Херсонесі 848 року з чоловіком, який мав Біблію і Євангеліє написані руською мовою. Українські вчені М. Грушевський, І. Огієнко стверджують, що школи грамоти були звичайним явищем у дохристиянській Україні-Русі.

Святі Богослови Кири́ло і Мефо́дій – слов'янські просвітники, перекладають святе письмо

Як відомо, Кирило та Мефодій винайшли слов’янську азбуку лише у 862 – 865 рр., коли першоукраїнське (слов’янське) письмо вже існувало не одне століття. Про існування писемності до 988 р. свідчать і договори Русі з греками 912, 945, 971 рр.

Кирило і Мефодій широко використали першоукраїнське письмо, його начерково-буквенні позначки для створення абетки слов’янської мови. То ж до прийняття християнства в Україні-Русі існувало власне слов’янське першоукраїнське письмо.

Писемність першоукраїнців сприяла розвитку народно-поетичної та музичної творчості. Археологічні дослідження підтверджують, що ще задовго до Різдва Христового українське населення користувалося гуслями, сопілками, сурнами, ріжками, бубнами та іншими інструментами. Писемність дала першоукраїнцям зв'язок зі світом, з країнами різних континентів; вона значно піднесла утвердження народу України-Русі як сильного, розвиненого, самобутнього і висококультурного [3, с. 35-36].

За рішенням ЮНЕСКО 863 рік визнано роком створення слов’янської азбуки [1, с. 33].

Кириличне та глаголичне письмо 

Прийняття християнства на Русі викликало потребу в значній кількості освічених людей, що зумовило необхідність створення шкіл. Відкриття першої державної школи зафіксовано у "Повісті минулих літ", Іпатіївський список якої представлено в експозиції. У ньому 988 року зроблено такий запис: "Почав (князь Київський Володимир Великий) брати у визначних людей дітей й давати їх у книжну науку". Спочатку школа, відкрита князем Володимиром, розміщувалася у князівському палаці, а згодом – у новозбудованій церкві Богородиці, яка більш відома під назвою Десятинної. Школа утримувалася за рахунок княжої казни, у ній навчалися діти князівських і боярських родин, які мали в майбутньому представляти вищу державну владу [3, с.15].

Князь Володимир Великий (Святославич, 958–1015) - одна з ключових постатей в історії Київської держави. Його правління стало не лише політичним і військовим піднесенням держави, а й важливим етапом у розвитку освіти та культури.  Запровадив християнство (988 р.), що стало поштовхом до розвитку освіти. Церква стала головним осередком освіти, а писемність і книжна культура отримали потужний розвиток. Заснував перші школи при церквах і монастирях, де навчали грамоти, читання, письма та основ християнської віри.

Володимир Великий (Святославич, 958–1015)

Як свідчать писемні джерела, основою навчання у цій школі були сім вільних мистецтв: граматика, риторика, діалектика, арифметика, астрономія, музика. Однак у математиці не йшли далі чотирьох арифметичних дій, які практично необхідні для лічби. У школах грамоти складалася оригінальна методика опанування арифметичними операціями, яка нагадувала спосіб лічби Стародавнього Риму. Рахунок здійснювали за допомогою пальців рук, а рука означала число 5. Наступний етап лічби здійснювався за допомогою великого пальця і суглобів на останніх чотирьох пальцях. Кожний суглоб означав число 12 (дюжину). Процес лічби продовжувався доторканням великого пальця, який мав три суглоби 36, до суглобів на останніх пальцях [4, с. 93]. Обов’язковим предметом були співи, нотної грамоти діти не вивчали, а розучували окремі псалми псалтиря з голосу вчителя. Учні писали на воскових дощечках-табличках загостреною паличкою-штилем, а також писали штилем на корі берези – берестяні грамоти. Пізніше писали гусячим пером та чорнилом на пергаменті.

Десятинна церква Успіння Пресвято́ї Богоро́диці 

Десятинну церкву споруджено в 989—996 роках на території Київського дитинця князем Володимиром Святославичем, який на її побудову та утримання виділив десяту частину своїх прибутків — десятину, звідки й походить назва церкви.

У музеї експонуються давньоруська берестяна грамота "Азбука та дитячий малюнок Онфима" ХІII ст. (копія), писала ХІII ст. (копія) та цера, вощена дощечка для письма ХІII ст. (копія).

Варто зазначити, що вже на початку ХІ століття в Україні-Русі існували два типи шкіл: так звані нижчі школи грамоти та елітарні школи "вчення книжного". Нижчі школи грамоти відкривалися при церквах, а також утримувалися світськими людьми. [3. С.16]. У цих школах діти вчилися читати, писати, лічити. Вони навчалися за спрощеним 32-буквеним алфавітом, використовуючи Євангеліє, Псалтир, Молитвослов, Апостол та інші богослужбові книги. Вихованці цих шкіл, зазвичай, ставали писарями, іншими службовцями. [3, с. 16; 4. с. 92]. Світська освіта була нижчою за релігійну, бо остання вимагала досконалого освоєння Святого Письма [1].

Перші школи були утворені при кафедральних церквах, учителями й вихователями ставало освічене духовенство. З літописів відомо, що такі школи існували в Білгороді, Василеві, Триполі, Юрієві й інших містах. Все це свідчить про наявність великої кількості нижчих шкіл грамоти, завдяки яким писемність стала доступною для дітей усіх верств населення.

Експонується малюнок навчання в двірцевій школі князя Володимира Великого та малюнок "родина князя Володимира" (копія із стін Софійського собору).


Навчання в двірцевій школі князя Володимира Великого та малюнок родини князя Володимира  

Школи "вчення книжного" були відкриті у Києві, Вишгороді та Переяславі. У Києві, при Софійському соборі, князем Ярославом Мудрим була відкрита школа, яка продовжувала кращі традиції Володимирової. Це був навчальний заклад вищого рівня, що з’явився на сторіччя раніше від перших подібних закладів у Західній Європі. У ньому навчалися майбутній митрополит Іларіон, кодифікатори "Руської правди" Коснячко та Никифор Киянин, спадкоємиці англійського короля Едуарда Залізнобокого, норвезький конунг Гарольд та інші [3, с. 27]. У школах "вчення книжного" процес навчання був складніший. Тут опановували 44-45-буквенний алфавіт, грецьку та курс середньовічних наук: філософію, граматику, риторику, історію, спів, богослов’я. У цій школі навчалося понад 300 учнів [2, с. 34].

Під час навчання використовувалися твори зі всесвітньої історії, переклади з уривків Арістотеля, Платона, Сократа, Епікура, Плутарха, Софокла, Геродота та багато інших вчених античного світу, які входили до збірки «Бджола».

Уже в XI ст. рівень освіти Україні-Русі прирівнювався до європейських стандартів. Поширення християнства дало можливість Україні-Русі здобути визнання Середньовічної Європи. У Києві, у Софійському соборі, князем Ярославом Мудрим була відкрита школа"вчення книжного", яка продовжувала кращі традиції Володимирової. Це був навчальний заклад вищого рівня, що з’явився на сторіччя раніше від перших подібних закладів у Західній Європі. У ньому навчалися майбутній митрополит Іларіон, кодифікатори "Руської правди" Коснячко та Никифор Киянин, спадкоємиці англійського короля Едуарда Залізнобокого, норвезький конунг Гарольд та інші.

Ярослав Мудрий (бл. 978–1054) – великий князь Київський, син Володимира Великого, один із найвизначніших правителів Київської Русі. Його правління стало епохою політичного, культурного та освітнього розквіту держави.

Ярослав Мудрий (бл. 978–1054)

Сам князь Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, любив читати, понад усе цінував книгу, як зазначав літописець, "…до книг виявляв охоту, часто читаючи їх вдень і вночі. І зібрав книгописців дуже багато, які перекладали з грецької на слов’янську мову. І написали вони багато книг, за якими віруючі люди вчаться і насолоджуються вченням божественним". З цих книг у 1037 році було створено першу державну бібліотеку – книгосховище, її книгами забезпечувалися новозбудовані церкви по всій країні. Вона розміщувалася у храмі святої Софії і налічувала понад 950 томів рукописних книг – вражаючі дані для часів Середньовіччя [3, с. 25; 4, с. 99].

У XI-XII ст. в Київській державі з'явився ряд рукописних збірок педагогічного змісту: «Бджола», «Ізмарагд» (Смарагд), «Ізборники» Святослава, «Златоструй», «Златоуст» (від імені Іоанна Златоуста). У них містилися різні висловлювання та тексти морального характеру близько 25-х авторів, наприклад Сократа, Демокріта, Арістотеля. Доля цієї скарбниці невідома, до наших днів дійшли лише чотири книги: "Ізборнік" ("Збірник") (1073 рік), "Ізборнік" ("Збірник") (1076 рік), "Остромировоє Євангеліє" (1056-1057 роки) та "Реймське Євангеліє" (40-і роки ХІ століття), яке Анна Ярославна взяла з собою до французького міста Реймса; книга зберігається в бібліотеці у Реймсі (Франція) [5, 6].


«Ізборник» Святослава (1076 р.) 

"Ізборнік" Святослава 1076 р. складається із 44 розділів. Це найдавніша пам’ятка української дидактики, в якій уперше у вітчизняній педагогіці розроблено методику читання книг. Іоанн, автор вступної статті до "Ізборніка" 1076 р., виявив себе як перший вітчизняний педагог-методист. Він подає поради щодо визначення мети та методики читання книг, вимагає від учнів свідомо засвоювати текст, обов’язково перечитувати прочитане, робити висновки. В експозиції музею розміщено «Ізборник» (збірник) Святослава 1073 року (копія), який використовувався як книга для навчання з метою ознайомлення дітей із християнською вірою, церквою, виховання в них християнських чеснот, духовності. [1, с. 57; 4, с.102].

У Софійському соборі Ярослав Мудрий відкрив також школу з навчання переписувачів книг, зібрав тлумачів (перекладачів) з грецької, староболгарської, інших мов. Тут функціонувала майстерня з виготовлення та оздоблення книг. Відомим є той факт, що випускники Київської школи "учіння книжного" додатково навчалися, тобто здобували освіту, яку можна прирівняти до сучасної вищої. Відомості про це наявні у Никонівському літописі.

Згодом у великих містах і при монастирях Софії Київської виникли свої школи та майстерні-скрипторії, які разом з бібліотеками сприяли розвитку давньоруської освіти [1, с. 42].

Київ за княжої доби був великим містом. Є відомості, що у 1018 році у Києві налічувалось понад 400 церков. Це в свою чергу свідчить про чималу кількість осередків грамотних людей [1, с. 50].

В експозиції представлено портрет Анни (Янки) Всеволодівни  (1054-? - 1068 - 1112 рр.). Анна Всеволодівна, дочка великого князя київського Всеволода Ярославовича, онука Ярослава Мудрого, принцеса, черниця та просвітителька. Брала участь у церковно-політичному житті Русі.

 

Анна (Янка) Всеволодівна (1054-?-1068 - 1112 роки)

Андріївський (Янчин) монастир – православний жіночий монастир давнього Києва.

У 1086 році Анна (Янка) Всеволодівна при Андріївському монастирі заснувала перше в Європі жіноче училище, де навчали грамоти, співів, шитва представниць вищої верстви суспільства. Цією школою вона керувала понад 26 років.

Це була перша жіноча школа не лише в Україні-Русі, але й у всій Європі. В одному з літописів зазначено, що Анна "собраша младих дівиць, неколіко обучала писанію, тако же ремеслу, пенію, швенію і іним полєзним занятіям". Багато випускниць школи після здобуття освіти вели просвітницьку діяльність, розповсюджували знання у країні, насамперед, серед інших жінок [1, с.43; 4, с. 94].

Разом з розвитком шкільництва зароджується оригінальна педагогічна думка, яка виявилася у літературних творах митрополита Іларіона "Слово про закон і благодать", Володимира Мономаха "Повчання ", "Іборнику" 1076 р., Нестора-Літописця та інших. Думки Іоанна про необхідність пізнання глибин книжної мудрості було продовжено в "Повісті минулих літ" Нестора, ченця Києво-Печерського монастиря, який жив у другій половині ХІ – на початку ХІІ століття (в експозиції його портрет та примірник "Повісті.." 1871 року). "Велика користь буває від вчення книжного, " – пише літописець. – "Книги – це ріки, що напоюють світ, це джерело мудрості, адже в них глибина незміряна, пірнаючи в яку, добуваєш дорогі перли". Під час написання цього визначного твору, на думку М. Брайчевського, Нестор використовував так званий "Літопис Аскольда" та інші праці історичного характеру [4, с. 101].

"Повість минулих літ" упорядкував Нестор-Літописець близько 1112 р., яка стала основою для створення подальших літописних зведень та історичних праць і була джерелом знань з історії України-Русі, розглядалася як складова всесвітньої історії. Характерною рисою "Повісті…" є наближення її мови до розмовного варіанту та блискуча стилістика, що мало вплив на багатьох письменників пізнішого часу.


Малюнок ХІХ століття. Нестор (бл. 1056-1113 рр.). Літописець, монах Києво-Печерського монастиря. Автор книги "Повість минулих літ" 


Книга Нестора "Повість минулих літ" (1871 р.) 

Володимир Мономах (1053–1125) – один із найвизначніших князів Київської Русі, котрий прославився як мудрий державний діяч, талановитий полководець та автор знаменитого «Повчання дітям». Його правління (1113–1125 р.р.) стало останньою «золотою добою» Середньовіччя. Володимир Мономах вважав освіту необхідною умовою для мудрого правління та особистісного розвитку, закликаючи дітей навчатися все життя. Він підкреслював, що знання та вміння здобуваються наполегливою працею, наводячи приклад батька, який знав п'ять мов. Книга була для нього джерелом мудрості, а навчання — способом захисту та честі. 

Володимир Мономах (1053–1125)

Відомо, що великий князь Володимир Мономах мав велику середньовічну бібліотеку в Києві. Мономах став єдиним давньоруським князем, який залишив по собі зразки якісних літературних творів, насамперед "Повчання дітям". Повча́ння ді́тям Володимира Мономаха – визначна пам'ятка давньоукраїнської літератури і педагогічної думки ХII ст. Збереглося (без закінчення) в Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ» під 1096 роком у кількох неповних частинах. Точна дата написання 1117 рік.

Фрагменти з "Повчання дітям" Володимира Мономаха (1096 рік), розміщені в цьому роз­ділі. Коло пи­тань, які порушуються в "Повчанні…", досить широке – від проблем світобудови до питань про дер­­жавну владу, сутність і моральність людини. Для їх розкриття Мономах використовує Псалтир, «Пов­чання Василя Великого», пророцтва Ісайї, апостольські послання, тексти "Збірника 1076 року".

Особливе значення у "Повчанні…" Мономаха мають його думки про необхідність і користь навчання. Він з повагою ставився до вивчення іноземних мов, вважаючи це великим досягненням. Володимир Мономах обґрунтував необхідність зв'язку освіти з потребами життя особистості та її діяльністю.

В. Мономах "Повчання дітям" (фрагмент-копія, бл. 1117 р.)

Наприклад, в останньому із зазначених творів подаються поради і вимоги щодо виховання дітей: постійно працювати і не лінуватися; мати благородну поведінку; мати чисту душу і худе тіло; поважати старших і коритися їм; вчитися любові, гуманізму, добру; уміти вести бесіду, під час якої більше думати, ніж говорити; постійно вчитися, міцно запам’ятовувати і повторювати раніше вивчене, одноразово вивчати нове; - виявляти самостійність у навчанні тощо [4, с. 103].


Остромирове Євангеліє (1056-1057), фрагмент-копія

Остромирове Євангеліє - одна з найдавніших пам'яток старослов'янського писемництва в давньоруській редакції, яка була створена на Русі. Пам'ятка української мови. У пам'ятці зафіксовано типові риси з української мови, які стали нормою української літературної мови.

В експозиції музею представлено пергаментний рукопис Володимира Мономаха "Євангеліє учительне Костянтина Преславського" (бл, 1100 р., копія), який був написаний давніми писцями саме у стольному граді Києві. Давні українські писарі переклали дану книгу з болгарської мови на старослов'янську та вживали на її сторінках елементи народного койне - тогочасної розмовної мови Русі. Унікальна пергаментна книга Володимира Мономаха була вкрадена росіянами у Києві в XIX ст. і нині знаходиться у фонді Синодального зібрання Державної історичної бібліотеки у москві (за дослідженням науковця В. Чухліба, доктора історичних наук).


Титульна сторінка рукопису


Копія. Пергаментний рукопис Володимира Мономаха "Євангеліє учительне Костянтина Преславського" (бл, 1100 р.)

«Слово о полку Ігоревім» – визначна пам’ятка давньоруської літератури, героїчна поема кінця XII ст., шедевр світової літератури.

В основі сюжету – похід руського новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців 1185 року. «Слово» було написане в кінці XII століття, невдовзі після описуваної події, датується ж 1187 роком. Перейняте мотивами слов'янської народної поезії з елементами язичницької міфології, за своєю художньою мовою та літературною значущістю «Слово» стоїть у ряді найбільших досягнень середньовічного епосу..

Слово о полку Ігоревім (1187 р.)

З ХІІІ століття Україна- Русь починає потерпати від татаро-монгольської орди: у 1240 році її війська пройшли Лівобережжям та підступили до Києва, який після тривалої облоги було взято і зруйновано. Ординська навала відчутно загальмувала освітній розвиток нашого краю, але не зупинила його. У цей час освітньою діяльністю в основному опікувалися монастирі – Києво-Печерський, Михайлівський, Видубецький, Дмитрівський у Києві, Вознесенський у Переяславі, Білгородський тощо. Особлива роль належала Києво-Печерській Лаврі, яка була потужним культурним центром; в ній готували майбутніх кліриків, митців, книжників і навіть лікарів. Монастирі стали центрами освіти, літописання та книгопереписування. Багато з них мали значні книгозбірні, у них відкривали школи. Монастирські школи Русі значно випереджали Європейські країни [3, с. 35-36, 40].

Києво-Печерська лавра

Крім державних і духовних шкіл, у Київській Україні-Русі було й індивідуальне навчання, яким займалися дяки та ченці. Головними центрами освіти в цей час стають монастирі. За свідченням Іпатієвського літопису, перші монастирі з’являються у кінці ХI століття. Їм належить домінуюча роль у формуванні вітчизняної бібліотечно-бібліографічної системи, літописання та іконописання.

При них існували школи, у яких навчання мало енциклопедичний характер. Такі школи були при Києво-Печерському, Свято-Софійському та Михайлівському монастирях у Києві, Вознесенському у Переяславі та інших містах.

Києво-Печерський монастир

Переяславщина з давніх часів була одним із найвизначніших центрів освіти і культури України Русі. Свідченням цього є літописні згадки про існування в Переяславі шкіл, заснованих єпископом Єфремом в часи Всеволода Ярославовича та Володимира Мономаха.

Монастирські школи України значно випереджали Європейські країни, побудувавши навчання і виховання їх учнів у раціонально-практичному ключі. Навчання в монастирських школах України на відміну від Європейських проводилось рідною мовою, хоча спеціальні предмети (Закон Божий, Церковний Статут, Книги св. Писання та ін.) викладалися староболгарською або грецькою мовами. Провідна роль належала Києво-Печерському монастирю. Богословська освіта тут сягала рівня візантійської духовно-патріаршої академії.

Згодом центром книгописання став Києво-Печерський монастир, в якому було зібрано надзвичайно велику і коштовну бібліотеку.

В експозиції представлено макет собору Дванадцяти апостолів, спорудженого у 1119 році в Білгороді (нині Білогородка), виготовлений М. Василенком,  за реконструкцією Ю. Асєєва. Аналіз літописів та історичної літератури свідчать, що у соборі проводилася служба та навчання.

 

Макет собору Дванадцяти апостолів

У 40-х роках ХIII ст. Україна-Русь внаслідок татаро-монгольської навали й князівських міжусобиць припинила своє існування [4, с. 51].

Матеріали, розміщені у розділі, доводять, що досягнення педагогічної думки, здобутки народної педагогіки цього періоду полягають у тому, що вони є основою для подальшого розвитку школи та української педагогіки.


Використана література

  1. Артемова Л. В. Історія педагогіки України. Розділ 2. Освіта й виховання в Україні-Русі: підручник. К. : Либідь. 2006. С.31 – 77.
  2. Історія освіти в Україні / С. Сірополко; ред.: Ю. Вільчинський, Л. Масенко; Укр. Віл. Ун-т {м. Мюнхен, Німеччина}. К. : "Наук. думка". 2001. 912 c.
  3. Любар О.О., Федоренко Д.Т. Історія педагогічної думки і освіти в Україні. Частина друга: Княжа доба. К., 1994. 128 с.
  4. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української школи і педагогіки: навч. посіб. К. : Знання. 2006. 447 с.
  5. Доба Київської Русі. Електронний ресурс. Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%8C
  6. Доба Київської Русі. Електронний ресурс. Режим доступу: https://surl.li/wxfeyu.